Чи доводилось вам побувати на такому заході, після якого серце переливається тисячами яскравих емоцій, душа, сповнена натхнення, здіймається увись, а дух рветься до бою, до перемоги, до нових звершень? Якщо ні, то ви, напевно, ще не відвідали «Слобідську Січ».
«Слобідська Січ» - це щорічний молодіжний табір, який організовується Харківською крайовою організацією «Спілки Української Молоді». Цьогоріч табір був традиційно проведений неподалік селища Караван 7-9 травня. Він розмістився у мальовничому місці в лісі, на високому пагорбі поміж озер, уквітчаних весною та зігрітими ніжним сонячним промінням.
«Табір, збірка! - командує бунчужний табору Євген Пономаренко: – Шикуйсь! Позір на командира!».
«Табір Слобідська Січ-2011 оголошую відкритим. До урочистого підняття прапору запрошується наймолодший таборовик Черемський Тимофій» - віддає наказ комендант табору Кость Черемський.
Із трепетними почуттями та урочистою присягою «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» підіймається синьо-жовтий стяг у безмежну вись.
Після цього урочистого моменту Ольгою Черемською були проведені веселі ігри, завдяки яким таборовики познайомились одне з одним. Це стало початком нової міцної дружби. До слова, табір об’єднав молодих людей різних вікових категорій, а наймолодшому з них було всього 7 років.
Після цих веселощів Євген Пономаренко провів туристичний вишкіл, чим допоміг розібратися деяким таборовикам із тим, що таке намет, з чим його їдять, і як його встановлюють. Учасники табору не тільки дивились, як це робиться, а й своїми руками навчились встановлювати такий-собі лісовий будиночок.
Учасники табору були розділені на два рої, чи то пак, команди. Рій «Вихор» очолив Віталій Жеваго, а рій «Залізна сотня» - Євген Кальник.
Після молитви та найсмачнішого, бо приготованому на вогнищі, обіду таборовики взялися до такого непростого завдання, як побудова вежі. «Навіщо і з чого будувати молоді вежу в лісі?» - спитаєте ви. «Бо це надзвичайно весело і, до того ж, сприяє побудові міцної команди та виховує взаємодопомогу. Це була жива вежа. І почалося: старші таборовики стали колом і взялися за плечі, утворивши міцний фундамент нашої «споруди», інші таборовики стали їм на плечі, а ще один спритний хлопчина увінчав вежу. І вона не завалилася, як Вавилонська, бо була побудована не гордощами, а теплом взаємодопомоги і командного духу.
Також таборовики грали у волейбол та малу теренову гру, де завданням команд було захопити прапор опонента.
Пізніше Євген Кальник познайомив таборовиків із історією Холодноярської Республіки, які протягом 1919-1922 рр. відчайдушно і віддано боронили свій край від червоної радянської навали. Їх гаслом було «Воля або смерть», а на одному із бойових стягів було написано Шевченкове «І повіє вогонь новий з Холодного Яру», адже саме тут починали свою боротьбу гайдамаки, і їхній дух до сих пір надихає і зміцнює українців. Приклад холодноярців – це приклад вірного служіння Батьківщині, приклад самопожертви і героїзму.
Вечір прийшов разом із ясним місяцем і мерехтінням зір. І звісно разом із таборовою ватрою, де гріючись біля багаття, яке витанцьовувало гопака, прорізаючи нічну темінь, таборовики співали повстанських і народних пісень, спілкувалися, а також грали в «Мафію».
Після цього чарівного вечора настала нічна тиша. Таборовики, крім двох вартових, які змінювалися щодвігодини порозходились по наметах. Увесь табір охопив міцний сон. І раптом тишу розірвали кілька вибухів петард і гук коменданта «Алярм!». На табір було вчинено напад, його терміново необхідно залишити. Організовано, роями, таборовики швидко лишають табір, і для них вже не грає роль ні холод, ні роса, ані швидкий біг на відстань. Наказ було виконано успішно, обійшлося без втрат. Виявилося, що це була навчальна тривога, але цей адреналін, цей раптовий підйом, відчуття тривоги - усі ці емоції ще довго будуть спливати у пам’яті таборовиків.
Другий день табору розпочався із руханки, за якою послідували вишколи. Спочатку комендант табору Кость Черемський розповів про першу допомогу, про те, як проводити реанімаційні заходи, а також наглядно продемонстрував це на добровольцях. Потім таборовики вивчили кілька точок на тілі, які допомагають правильно себе поводити у стресових ситуаціях. На тілі є дуже багато різних точок, натискання на які викликає певну реакцію організму. Такі процедури можуть допомогти зменшити відчуття болю або спраги, чи привести до свідомості непритомну людину. Ці знання, що були донесені на вишколі, можуть допомогти врятувати людське життя.
Після цього Ольга Черемська відкрила таборовикам чарівні сторінки нашої культури, так витончено розписаними пензлем історії. Таборовики потрапили у світ писанок, дізналися про магію узорів та техніку їх виготовлення. Раніше писанка вважалася символом життя сонця, життя та любові. Наносили певний символ, який за віруванням мав приносити здоров’я, успіх, щастя, родючість. За допомогою писанок дівчата навіть зізнавалися хлопцям у коханні. Зараз – це символ України, невід’ємна частина її культури, яскравий приклад краси та витонченості української душі. Писанка – це унікальний витвір мистецтва. Ще Тарас Шевченко писав: «Село на нашій Україні, неначе писанка село», ставлячи писанку як еталон прекрасного.
«А ми кривого танцю танцюєм, а ми йому кінця не найдем» - доноситься із галявини поблизу лісу, де хлопці і дівчата виробляють дивакуватих фігур у традиційному кривому танці. Таборовики грали в українські ігри, били у «Дзвін» та намагалися захопити «Угорську землю.
«Христос Воскрес!» - чують захоплені грою таборовики. «Воістину Воскрес!» - відповідає молодь щойно прибулому отцю Йосифу, який служить у монастирі Покрова Пресвятої Богородиці Чину святого Василія Великого, що у с.м.т. Покотилівка, Харківського району. Отець Йосиф провів цікаву бесіду із молоддю, а також просто неба відправив Святу Літургії, де кожен охочий міг наблизитися до Господа через прийняття Святих Дарів Тіла і Крові Христової . Виховання молоді на християнських засадах – це особливе завдання Спілки Української Молоді, адже її гаслом є «Бог і Україна».
Пізніше увечері був проведений стрілецький вишкіл, де Кость Черемський учив молодих таборовиків влучності. Було досягнуто досить хороших результатів.
Андрій Храбустовський провів лекцію із таборовиками про Другу світову війну та роль українців у них. Дії Радянського Союзу та гітлерівської Німеччини були рішуче засуджені, та обидві країни були визнані окупантами.
І знову таборова ватра, і знову пісня, яка переносить нас у безмежні козацькі простори, на вільні степи, у дрімучі ліси де «лісові чорти» боролись із ворогами, де молода дівчина проводжає у похід свого коханого. Чарівна українська пісня, як же мелодійно вона грає на струнах душі, як свободолюбиво і відважно вона б’є у литаври серця! Здіймаючись на крилах до зірок пісня переходить у колискову і теплою ковдрою сну укриває ніч жителів лісу.
Наступний день був найдинамічнішим, адже саме тоді була проведена теренова гра. «Теренівка» -це партизанська гра, що проводиться у лісі. Команди мають поставити свій штаб у непомітному місці, де знаходиться зашифроване завдання для команди-суперника. Переможцем у тереновій грі є та команда, яка знайде табір супротивника і розв’яже завдання, або «знищить» усіх членів команди-ворога. Для того, щоб «убити» суперника необхідна зірвати з його плеча нашивку кольору його команди.
І ось рої шикуються в таборі, вислуховують останні настанови коменданта та бунчужного і вирушають у ліс під проводом своїх ройових. Команди маневрують, долають лісові хащі, встановлюють штаби і висилають розвідку. Одразу після того, як «Залізна сотня» встановила свій штаб почулися звуки тріскання гілок та шарудіння листя. Рій «Вихор» знайшов табір супротивника і оточив його. «Залізна сотня» організовує оборону і приймає бій. У запалі боротьби зриваються перші пов’язки, атака була успішно відбита, але є жертви. Суперники стикаються на різних ділянках, бій іде із перемінним успіхом. Створюються плани дій, проводяться маневри, проходять сутички. Від кожного таборовика вимагається спритність, гранична зосередженість, розум, відвага. Обидві команди отримали зашифровані завдання суперників, і обидві їх розв’язали. Після наради оголошується нічия, що є безпрецедентним випадком за п’ять років проведення гри. Ройові отримують солодкі призи від бунчужного табору.
Усі надзвичайно задоволені результатами та перебігом гри, бо за ці три дні учасники табору стали справжніми друзями і побратимами, поділ на рої – для них умовність, яка, хоч і покладає певну відповідальність перед командою, але зовсім не перешкоджає усім учасникам табору діяти як одне ціле.
Ось спускається таборове знамено ройовими, із вуст та сердець таборовиків лунає національний гімн. На жаль, табір оголошується закритим. «Слобідська Січ» дозволила усім на деякий час позбутися міської метушні та гамору, поєднатися з природою, а головне дала крила і стремління кожному серцю прагнути більшого, підкоряти нові висоти, допомагати друзям, любити Бога і Україну.
Автор: Євген Кальник
Фото: Марічка Слободенюк, Євген Кальник
